Партизан з творчим нахилом
16.10.2006, 10:55
Важий видався день, п"ятниця 13. Після роботи поїхали з дружиною в Епіцентр на окружній купити матеріали для ремонту. Затоварились, загрузились і поїхали додому. Незважаючи на те що дорога дозволяла (3 майже порожні смуги в одному напрямку) я їхав не швидко - стрілка спідометра трохи не дотягувала до 90. Я зайняв крайній лівий ряд і нікому не мішаючи рулив додому.
На під"їзді до одного з місць, це до крайньої лівої смуги примикає смуга для розгону на цю ж смугу для розгону виїжджає Лада і потихенко котиться. В останній момент водія Лади переклюнює і він включивши правий поворот вирулює на мою смугу... Визг тормозів, руль вправо, машина йде юзом... Лада встигає крутнути рульом вліво і я зупиняюсь буквально в метрі від багажника Лади, зайнявши половину середньої смуги. Об"їжджаю Ладу і стаю поперек перекриваю їй рух прямо, включаю аварійки і виходжу з машини в напрямку до чудо-драйвера. Водій також вилазить з машини, але прикривається дверкою. Починаю я досить ввічливо незважаюич на аварійну ситуацію:
- Шановний, хто тебе вчив їздити?
- Что не так? У тебя там еще дофига места было! Ты что не видел что мне надо вправо?! (уточнення - йому треба було преїхати всі три смуги щоб зрулити направо в бічну вуличку)
Після такої відповіді (у тєбя там дофіга мєста, мнє нада вправа) мене понесло.... БІП-БІП-БІП, рука замахнулась для удару але фіг знати як стримав себе щоб не врізати по морді. З купою адреналіну в крові сідаю за руль і їду додому, шкодуючи що рука так і не завершила те, що планувала.
Далі їхав так само не швидко, рідко коли заганяюч стрілку за 80 км.
Вже на під"їзді до дому, на проспекті Радянської України мене чекав ще один сюрприз. На проспекті 3 смуги. Крайня права завжди зайнята машинами що паркуються в зв"язку з відсутністю стоянок. Я їду в середній. Швидкість - 70 км. За 15 метрів від морди машини чувак на опелі різко здає назад, виїжджаючи зі своєї "парковки" в крайньому правому. Моя смуга повністю перекрита. Не дивлячись в ліве дзеркало кидаю руль вліво і встигаю об"їхати горе-водія... Мля... Що за люди...
Добре хоч на стоянці не чекало ніяких сюрпризів.
Ось така вона була, п"ятниця 13...
На під"їзді до одного з місць, це до крайньої лівої смуги примикає смуга для розгону на цю ж смугу для розгону виїжджає Лада і потихенко котиться. В останній момент водія Лади переклюнює і він включивши правий поворот вирулює на мою смугу... Визг тормозів, руль вправо, машина йде юзом... Лада встигає крутнути рульом вліво і я зупиняюсь буквально в метрі від багажника Лади, зайнявши половину середньої смуги. Об"їжджаю Ладу і стаю поперек перекриваю їй рух прямо, включаю аварійки і виходжу з машини в напрямку до чудо-драйвера. Водій також вилазить з машини, але прикривається дверкою. Починаю я досить ввічливо незважаюич на аварійну ситуацію:
- Шановний, хто тебе вчив їздити?
- Что не так? У тебя там еще дофига места было! Ты что не видел что мне надо вправо?! (уточнення - йому треба було преїхати всі три смуги щоб зрулити направо в бічну вуличку)
Після такої відповіді (у тєбя там дофіга мєста, мнє нада вправа) мене понесло.... БІП-БІП-БІП, рука замахнулась для удару але фіг знати як стримав себе щоб не врізати по морді. З купою адреналіну в крові сідаю за руль і їду додому, шкодуючи що рука так і не завершила те, що планувала.
Далі їхав так само не швидко, рідко коли заганяюч стрілку за 80 км.
Вже на під"їзді до дому, на проспекті Радянської України мене чекав ще один сюрприз. На проспекті 3 смуги. Крайня права завжди зайнята машинами що паркуються в зв"язку з відсутністю стоянок. Я їду в середній. Швидкість - 70 км. За 15 метрів від морди машини чувак на опелі різко здає назад, виїжджаючи зі своєї "парковки" в крайньому правому. Моя смуга повністю перекрита. Не дивлячись в ліве дзеркало кидаю руль вліво і встигаю об"їхати горе-водія... Мля... Що за люди...
Добре хоч на стоянці не чекало ніяких сюрпризів.
Ось така вона була, п"ятниця 13...