В нас все було пикольно - вінчались в Василіанському монастирі в Львівській області. Є там таке урочище Пліснесько (3 км від села Підгірці, де знаходиться відомий замок). На його місці колись було древньоруське городище (до 9 століття). Монастир відомий тим, що в ньому вперше на Західній Україні була відправа за Тараса Шевченка + такий іконостас схожої унікальної роботи є в Україні ще лише в одному храмі (апостоли вирізані з дерева майже в повний людський зріст + ще купа всяких приколів). Так співпало, що якраз з Вільнюса приїхав в цей монастри по справах ще один отець, настоятель монастиря попросив його вдвох відправити вінчання (вважається що така процебура більш урочиста). Так як шлюб в цьому монастирі беруть дуууже рідко, а монахи ведуть аскетичний спосіб життя і з простими людьми відповідно спілкуються теж рідко - до вінчання всі вони готувались з особливим ентузіазмом . До вінчання були підстрижені газонокосаркою газони, посаджені нові квіти, а коли ми входили в сам храм - ми просто прозріли: доріжка по якій ми йшли була по боках вистелена пелюстками :shock: (зараз вже не згадаю якими, треба подивитись фотографії) В нас з дружиною аж відняло мову - настільки ми були вражені. Крім цього настоятель монастиря запросив з Брюховичів (це 5 км від Львова) двох монахів, які спеціально приїхали щоб співати на нашому вінчанні.
Правда не все було так гладко до цього два дні підряд ми відсиділи в настоятеля монастиря по 8 годин - проходили курс такехизації Нам розказували про нюанси сімейного життя, роль чоловіка і жінки в шлюбі і т.д. При цьому хочу сказати, що це не була лише суха розповідь і тлумачення церковної позиції - все було значно цікавіше, навіть я б сказав прогресивніше . Єдине що не радувало - приходилось сидіти по 8 годин, а це недегко.
Починалось все ще цікавіше - спочатку, коли батьки тільки приїхали домовлятись за вінчання (в той час як ми вже відпочивали в Болгарії), настоятель спочатку відмовлявся, але в останній момент якось кардинально змінив свою поведінку, на обличчі з"явилась задоволена посмішка і він погодився нас вінчати (типу в вас є своя церка до якої ви приписані - там і вінчайтесь).
Застілля було теж прикольним - вибраний класний ресторан з достатньо велиим залом в якому недавно провели ремонт. Гостей було небагато - разом з нами 35, лише найближчі родичі з обох сторін, тому вдалось поговорити і приділити увагу всім.