ні магу молчать
вибачте, що вриваюсь в жж в столь позній час, але це вище моїх сил.
щойно перемикаю я свого блакитноекранного друга на 5-й канал, даби зануритися в безбрєжний океан завжди свіжих і чесних новин. і що я бачу? а бачу я нєкую ірину алцебеєву в програмі "ресторанні новини" (яку вона чомусь весь час називає "путєшєствіє со вкусом", підморгує, натякаючи, що у питаннях смаку ми їй можемо довіритися цілком і повністю, як мамє радной). це любов з першого кадра.
важко передати культурний шок, який я пережив, і хоча б якось наблизитися до джомолунгм смаку, які тендітною, але щедрою рукою навалює в лічені секунди безцінного ефірного часу ірина, але спробую.
отже ідея програми: який-небудь ресторан в єбєнях під гордєлівой назвою "херувім на цвєтущєй сакурє" запрошує ірину зі знімальною бандою до себе.
ірина весь час зі світським виглядом хаває в кадрі, лише ізрєдка відриваючися від тарілки. коли ж вона таки знаходить в собі сили відірватися, вона посміхається нам з екрану, ніби кажучи "ну як так? чому ви ще тут?" і ми тут же панімаєм, що не кинути все нафіг завтра і не піти в херувім на сакурє буде зрадою ірини і її бездоганного смаку. паралельно закадрово ірина видає фрази такого змісту (щас спробую відтворити):
ета жемчужіна троєщини своім уютним свєтом і дньом, і ночью освєщаєт путєводной звєздой щастя путь всєм і каждому... главний повар ахмед, па праісхождєнію перс, заставіт вас своїм кулінарним іскуством пєрєжіть тисячу і одну ночь блажєнства, забить о всєх нєвзгодах, каториє ви оставілі в гардєробє, де за сохранность вєщєй адміністрація атвєтсвєнності не несе за крєпкімі стєнамі уютного "хєрувіма на сакурє", которий тепер стане вашим другим, а – можливо, хто знає (тут підморгування) – й першим домом... тонкій аромат расцвєтающіх пластикових, але виглядають як справжні!магнолій опьяніт вас ізобілієм аттєнков і полутанов, заставіт вспомніть об алі бабє і сорока разбойніках, скачущіх на арабскіх скакунах в поісках лампи аладіна.
перебивочками йдуть кадри чудесних пластмасових стільців у ресторані, кількох інших щасливих відвідувачів у долче і габанє з ніг до голови і директора закладу в новому костюмі, купленому на ринку "юність" буквально сьогодні, про що свідчить свісающій зі спині цінник.
ірина бачить на небі не облака, а бєлогрівих лошадок. креветка у неї не лежить варена на тарілці. вона у неї підморгує з ніжного соусу вусом, зазиваючи в сладостниє об'ятья для настоящіх гурманов з лучєзарнимі вкраплєніямі нєзабиваємого щастя. в закладі у неї працюють не офіціанти і посудомойки, а вся королєвская рать, всігда готовая прійті на помощь заблудшєй паршівой авцє, вопіющєй в пустинє срєді волков, гдє, как ізвєстно, і одноглазий царь, хоть ти вой, хоча істина завжди дорожче, звісно.
на якомусь кіпрському дереві (на дилетантський погляд, нічого надзвичайного) у неї ростуть (буквально, на одній гілці) пишнотєлиє розовощьокіє яблука й артішокі-задавакі, всігда готовиє нізвєргнуться целітєльним водопадом на голову випадково подвєрнувшємуся дарвіну, даби он аткрил свою табліцу мендєлєєва в чєсть безвременно ушєдшєй пад руку з хароном в нєізвєданниє далі туманного альбіона марією складовской-кюрі на романтічєской вєніціанской гондоле в срєбнокрилом лайнєрє, своім острим носом рассєкающєм брєющій вєтєр пєрємєн навстрєчу новой пурпурной розє вєтров, гдє собака зарита пєнорождьоная афродіта встрєчаєт розовий рассвєт при свєтє свєчєй вмєстє с плутішкой гермесом і толстяком плутоном пад грохот барабанов-волшєбніков і пєрєліви сладкозвучной арфи-забіяки. (камера робить наїзд на дерево, щоб ми переконалися в наявності п'яти зірок)
зізнаюсь, відірватися від цього потоку епітетів і метафор неможливо.
тому в цю пізню годину і вирішив настоятєльно рекомендувати всім і кожному подивитися цю справжню яхонтову перлину, малахитовим блєском озаряющую смарагдовий сапфир нашого бірюзового ТБ срєді чорного мрака сєрого дождя буро-маліновоих буднєй.
источник : http://giggster.livejournal.com/63323.html
Ответить с цитированием
